Крик душі

Почула сьогодні розпачливий крик душі колеги, яка зателефонувала знайомій, а отримала звістку, що її вже ось сорок днів як нема. Як часто ми не помічаємо за буденними суєтними клопотами того, що хтось потребує нашої підтримки та допомоги...Ми рідко зустрічаємось з  подругами, відкладаємо на завтра  розмову з дітьми, бо втомились, не говоримо приємні слова чоловікові чи дружині, не дякуємо батькам, надіючись, що все вспіємо... Життя ж попереду.
І тільки єдиний Господь, що владен над нами та часом, знає, що нас чекає завтра. А, може, не чекає?

Життя  – коротке, рвучке  і шалене?
Життя – «криниці дно студене»?
І день – це мить, хвилина – це життя?
У вчора  вже не буде вороття?

Спіши відчути кожну мить ,
Хай серце полум’ям  горить,
Намарне не втрачай і днини,
«Бо хліб насущний дай  нам нині».