"У цей день народилася душа, совість і розум України"





   "У цей день народилася душа, совість і розум України",-так написов про Ліну Костенко Святослав Вакарчук. Справжній українець з великої літери написав про Велику людину,     Ідеал української нації. Я щиро люблю обох. Поважаю безмежно.Низько кланяюсь їм за громадянську позицію та стійкість.
    Коли ми з учнями в 11 класі вивчаємо  твори Ліни Костенко, завжди проводжу урок з нетрадиційною для Програми з української літератури темою,але якою традиційною     для життя:" Уроки життя у творах Ліни Костенко". Хочу зараз навести окремі цитати   з  творів    Ліни Василівни, які мені ( та і Вам також) допоможуть  знаходити вихід зі скрутних життєвих ситуацій.
  • Я все щось мушу, мушу, мушу!
    А, власне, що я винна і кому?!
  • Чужа душа - то, кажуть, темний ліс.
    А я кажу: не кожна, ой не кожна!
    Чужа душа - то тихе море сліз.
    Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.
  • Складне життя у всій його всебічності.
    А як подумать, - що таке душа?
    Як той казав, це - горизонт до Вічності.
  • Ця дівчина ... Обличчя, як з ікон.
    І ви її збираєтесь карати?!
    А що, як інший вибрати закон, -
    не збоку вбивства, а із боку зради?

    Ну, є ж про зраду там які статті?
    Не всяка ж кара має бути незбожна.
    Що ж це виходить? Зрадити в житті
    державу - злочин, а людину - можна?
  • Нерівня душ - це гірше, ніж майна.
  • А може, я несправедлива до неї?
    А може, саме таку дружину треба козакові,-
    до печі і до городу, до коней і до свиней,
    і до ради, і до поради, і вночі до любові?
    Таку м'якеньку і теплу, як перестиглу грушу,
    щоб тільки дивилася в очі і ні про що не питалась.
    Приніс чоловік додому свою потовчену душу,
    а жінка, як подорожник, до всіх виразок приклалась.
    Що в неї й хата не хата, а так - прикалабок раю.
    У неї - на двох глупoти, у нього - розум на двох.
    У цьому твердому світі він, може, ніякий скраю,
    зате як прийде додому,- для жінки він цар і бог.

    На неї можна нагримать, і можна її побити.
    Вона простить, приголубить, розсолу тобі внесе.
    Ти, може, від мене втомився. Мене потрібно любити.
    А там треба тільки женитись. Ото женився - і все.
  • ...комусь на світі гірше, як тобі.
  • Було б одразу присудить до страти.
    Найтяжча кара звалася життям.
  • Я - навіжена. Я - дитя любові.
    Мені без неї білий світ глевкий.
  • - Як не буде,
    не скигли, доню, то великий брид.
    Здушили сльози - не виходь на люди.
    Болить душа - не виявляй на вид.
  • Аякже, смерть усе-таки це празник,
    який буває тільки раз в житті.
  • Моє життя - руйнoвище любові,
    де вже ніякий цвіт не процвіте.
  • Мені не треба слави, ані грошей,
    ані щоб сильний світу похвалив,-
    аби хто-небудь, мислію возросший,
    до мене часом слух свій прихилив.

    Але ж я прочитателів не маю.
    Сам пишу, і сам собі внімаю.
  • Історії ж бо пишуть на столі.
    Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.
    Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
    піснями і невільницьким плачем.
     Могилами у полі без імен...
  • Буває всяко, доля – не черінь.
    Любов – це, люди, діло неосудне.
    По всі віки. Во вік віків. Амінь.
  • Яка стоїть, немов свята та Божа.
    Ото така вже вдача потайна.
    Бо на обличчя з янголами схожа,
    але в душі – то чистий сатана.

  • Це як, скажімо, вірувати в бога

    і продавати душу сатані.
  • А хто із нас, як кажуть, без гріха?
  •  Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.
    А я скажу: не кожна, ой не кожна!
    Чужа душа — то тихе море сліз.
    Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.
  • ...у мою дитину
    не кидайте словами, як багном!
  • Все нiколи. То в них і повелося:
    сьогодні ситий, бо учора їв.
  • Грицько ж, він міряв не тією міркою.
    В житті шукав дорогу не пряму.
    Він народився під такою зіркою,
    що щось в душі двоїлося йому.

    Від того кидавсь берега до того.
    Любив достаток і любив пісні.
    Це як, скажімо, вірувати в бога
    і продавати душу сатані.
  • Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
    що світ вже так замішаний на злі,
    що як платити злочином за злочин,
    то як же й жити, люди, на землі?
  • Людей такого рідкісного дару
    хоч трохи, люди, треба берегти!
  • А що в житті потрібно ще мені?
    Одбути всі ці клопоти земні.
    Оці останні клопоти одбуть,
    іти туди, куди мене ведуть,-
    аби одбути, все уже одбути,-
    і щоб не бути, щоб уже не бути!
  • ...коли так душу випалила зрада,
    то вже душа так наче й не болить.
  • .Спливло життя, як листя за водою.
  • Що ти все:
    мушу, мушу, мушу, мушу?!
    Земля, земля... А небо твоє де?
    Як будеш так розношувати душу,
    вона, гляди, із совісті спаде.
  • Буває так, що слава на дурняк,
     а в нього слава за великі гроші.
  • Він не який визискувач чи звір,
     він просто вміє взяти запівдaрма.
  • А він — за тих, которії не проти.
  • Вся Україна полум'ям горить,
    він і на цьому теж нагріє руки.
  • Так дай же вам боже щастя. Прибийте собі підкову.
    Нічим не журися, Грицю. Усе, як я, промине.
    Але ні навмисно, Грицю, ні просто так, випадково,
    ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй мене.
  • Душа і тут знайшла собі роботу,
    нема того, щоб сісти й відпочить.
  • Нестерпний біль пекучого прозріння!
    Яка мене обплутала мана?
    Чи він мені, чи я йому — нерівня.
     Нерівня душ — це гірше, ніж майна.
  • Які слова казались там негідні!
    А я стояла, думала — впаду.
    Дрібні людці, гієни стервоїдні,
    які ж ви ласі на чужу біду!
  • А що скажу?!
    Свою пригаслу душу
    чи донесу, як свічечку на Страсть?
    Бог знає все. А батюшці байдуже.
    Хіба він правду богу передасть?
  • Я завтра, сонце, буду умирати.
    Я перейшла вже смертницьку межу.
    Спасибі, сонце, ти прийшло крізь грати.
    Я лиш тобі всю правду розкажу.
  • А найстрашніше, що пече, як жoга,
    перевертає душу від жалю:
    невірного, брехливого, чужого,
    огидного,— а я ж його люблю!
  • Кому з нас гірше? Я одводжу очі,
    а ти у вічі дивишся мені.
  • Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
    А ще нелегше — жить на дві душі!
  • Життя — така велика ковзаниця.
    Кому вдалось, не падавши, пройти?
  • Злочинниця,— а так би й зняв би шапку.
    На смерть іде,— а так би й поклонивсь.
  • Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,-
    оці степи, це небо, ці ліси,
    усе так гарно, чисто, незрадливо,
    усе як є — дорога, явори,
    усе моє, все зветься — Україна.
    Така краса, висока і нетлінна,
    що хоч спинись і з богом говори.
  • Хто знає, що тут відбулося?
    Хто розказав це людям до пуття?
    Неназване, туманом пойнялося.
    Непізнане, пішло у небуття.
  • Людина між людьми,
    живе, як ми, і мучиться, як ми.

    Колись нащадки будуть одмивати
    оцю печаль од крові і глупот.
    Бо можновладці — тяжко винуваті.
    А що зробив народові народ?!
  • Ну, хіба не про нас? Не про часи сьогоднішні?  Не для нас? А чи почуємо? Чи дослухаємося? Чи зробимо висновки?