"Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе.




Сьогодні  Всесвітній день поезії. Маю за честь причислити і себе хоч на мачину до людей цієї когорти. Віршую і собі помаленьку, проте не "штовхаюсь" ні у члени, ні у всякі владні коридори чиновників від письменницьких спілок різного рангу та гатунку. Маю свою аудиторію, людей , які мене розуміють і люблять мою поезію. Дякую Богу за талант, можливість видати свої збірки ( до речі, жодної своєї книги не продала, а лиш  усі роздарувала). Ідеалом поетеси є Ліна Василівна  Костенко (дай їй, Боже, довгих років життя). А улюблена поезія говорить устами поетеси , визначаючи суть  талановитих людей     і статус   віршоблудів .

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потирають руки, беруються за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.