Найважче працювати у школі...Не повірите з ким!


       Найважче працювати у школі не з учнями, а (ви не повірите!) з батьками школярів.
       Треба навчитись працювати саме з ними.
       Реакція батьків на виклик у школу або необхідність поговорити з вчителем досить часто визначається усвідомленим і напівзабутим шкільним досвідом самих батьків. Фігура вчителя для багатьох дорослих продовжує залишатися символом контролю і джерелом тривожності.
        Батьки несвідомо ставляться до оцінки дитини вчителем і до позначок у щоденнику  як до оцінки їх батьківської успішності. Найбільші страхи перед школою відчувають батьки, які самі мають проблеми емоційно-психологічного характеру стосовно влади, різних форм підпорядкування та домінування у світі дорослих. Вчитель сприймається як всемогутній.                 Батьки, бояться вчителя, засвоюють особливі навички психологічного самозахисту замість захисту власної дитини.Ці навички часто представлені у формі "педагогічних рекомендацій" (по суті - небезпечних), наприклад: "Батьки завжди повинні підтримувати вчителя, щоб не упускати його авторитет". Або: "Якщо ми не будемо захищати свою дитину, вона ніколи не навчиться захищати себе сама". Доросла людина, відчуваючи страх перед учителем, робить дитину відповідальним за свою самооцінку або навпаки : "Тільки від тебе залежить, чи буде мені соромно, чи ні. Ти несеш відповідальність за мій внутрішній стан і переживання" або " Ми усе вирішимо без тебе".
           Ця точка зору має надзвичайно поширений характер і, по суті, є передачею відповідальності від дорослого до дитини: "Поводься в школі добре, щоб мені не було соромно, щоб я не відчував себе поганим батьком". Дитина при такому підході змушена нести подвійний тягар відповідальності: і за себе, і за емоційний стан батьків.Або батьки ігнорують зауваження учителів, вважаючи, що дитина  в школі така ж, як удома.
       Батькам, які зазнають "шкільних страхів ", не слід забувати, що вчитель, якого вони бояться, сам теж багато чого боїться. І це пов'язано з природою школи як соціального інституту. Це не таємниця, що школа дає дитині масу можливостей втратити інтерес до пізнання і замінити його поведінкою, орієнтованою на позначки і формальне виконання норм школи. Зниження інтересу до навчання, починаючи з переходом до середньої школи, є масовим явищем.
Інша категорія батьків у всьому звинувачує учителя, вигороджуючи свою дитину. І це природньо. Проте і тим, і іншим   потрібно зрозуміти, що дитина має отримати навики самостійності уже з перших днів перебування у школі, відчути свою відповідальність за роботу на уроках, виконання домашніх завдань. Іноді дивно чути, що учень не виконав домашнього завдання, бо не було вдома батьків. Якщо це стосується учнів молодшої школи, то ще півбіди, а якщо 5-7 класу. Це уже біда.
 На превеликий жаль, наші батьки надмірною опікою, гувернантами, нянями псують дитину. Здебільшого, вона не сприймає матеріал почасти й тому, що розуміє, що вдома разом з нею все зробить хтось. Втрачається безцінний час , коли дитина має усвідомити свою відповідальність, дорослість. Дуже цікавим для мене було повідомлення людей , які виїхали на ПМП у США, про рекомендації їх синочкові, якому усього 5 років і який пішов у підготовчу школу. Учителька розіслала батькам  такі рекомендації.(мову збережено)




Письмо родителям;))

Пятилетний Саша ходит в подготовительный класс американской школы. Через месяц после начала занятий его мама Ольга получила памятку от учительницы, написанную от лица ребёнка. Она удивилась и перевела на русский язык. Мы думаем, что здесь сформулированы главные принципы воспитания, пусть и таким неожиданным образом. А вам есть что добавить?

В частной школе «Мэрри Моппетс» (Merry Moppets) крошечного прибрежного городка рядом с Сан-Франциско (США) к душевному благополучию учеников относятся серьёзно. Каждую пятницу дети могут приносить c собой любимую игрушку, а любимые книжки – каждый день. Каждую неделю школа предлагает ученикам сделать что-нибудь весёлое, допустим, объявляет День сумасшедшей причёски или даже День пижамы. А тем подготовишкам, кто не хочет спать днём, учителя разрешают сидеть с фонариками при плотно задёрнутых шторах и рассказывать друг другу любимые сказки.

В этой школе у каждого ребёнка в классе есть свой маленький ящичек. Учитель может оставить в нём материалы для домашнего задания, план занятий на месяц или записки родителям. Именно там Ольга нашла вот это письмо. В нём 21 правило воспитания счастливых детей, записанное со слов ребёнка.

1. Не балуй меня, ведь я знаю, что ты не обязана исполнять каждое мое желание.

2. Не бойся быть со мной прямолинейной.

3. Не давай мне привыкать к плохим привычкам. Отвыкать от них мне будет ещё тяжелее.

4. Не заставляй меня чувствовать себя так, будто моё мнение не имеет значения. В такие моменты я начинаю вести себя ещё хуже. Ты должна знать об этом.

5. Не поправляй меня в присутствии других людей. Я лучше воспринимаю информацию, когда ты делаешь замечание с глазу на глаз.

6. Не заставляй меня чувствовать себя так, будто мои ошибки – это страшные преступления.

7. Не защищай меня всё время от последствий моих поступков. Я должен научиться понимать, что у действий бывает противодействия.

8. Не обращай внимания на мои мелкие придирки, иногда мне просто хочется пообщаться с тобой.

9. Не расстраивайся слишком сильно, когда я говорю, что ненавижу тебя, – я не ненавижу тебя, а бунтую против твоей власти.

10. Не повторяй всё по сто раз, а иначе я буду делать вид, будто оглох.

11. Не давай опрометчивых обещаний. Я расстроюсь, если ты их не выполнишь.

12. Не забывай, что пока я ещё не могу вдумчиво объяснить то, что чувствую.

13. Не требуй от меня правды, когда сердишься. От страха я могу случайно обмануть тебя.

14. Не будь непостоянной, меня это сильно портит.

15. Не оставляй мои вопросы без ответов. Я всё равно пойду искать ответы, но в другом месте.

16. Не говори, что мои страхи – неважные. Они очень важные, совсем не мелкие, и мне становится ещё страшнее, когда ты этого не понимаешь.

17. Не притворяйся совершенной и не совершающей ошибок. Я расстроюсь, когда пойму, что это не так.

18. Не думай, что извиниться передо мной – ниже твоего достоинства. Когда извиняешься, если не права, ты учишь меня поступать так же.

19. Не забывай, что я быстро расту. Тебе придётся перестраиваться очень часто.

20. Не запрещай мне экспериментировать. Без этого я не могу развиваться. Так уж, пожалуйста, делай на это скидку.

21. И последнее – помни, что я не могу вырасти счастливым человеком, если меня не любят дома сильно-сильно. Но ты это знаешь и так!